Роман Григорчук: «Жоден клуб при мені не купував гравця дорожче мільйона доларів» (часть 1)
Интервью Романа Григорчука журналисту телепрограммы «Профутбол».
«Вас потрібно забрати з вокзалу, чи допомогти з поселенням в готелі?» — це третє речення, яке я почув від Романа Григорчука, телефоном домовляючись про інтерв'ю. Перші його слова стосувались дня, коли нам зручно приїхати, а другі - теми, на яку ми хочемо поговорити. Така відкритість, лояльність до журналістів та ввічливість зустрічається на футбольному Олімпі дуже рідко. Ще більше я був здивований вже в Одесі, коли Григорчук п’ять годин їздив із телевізійною групою містом, показуючи найвідоміші місця Південної Пальміри. Цей матеріал ви можете переглянути у програмі «Профутбол»
— На перший погляд ви — дуже відкрита людина. Ви такий у житті чи лише з журналістами?
— Я не закриваюсь від усіх. З командою я намагаюся говорити про різні речі, що подекуди трапляються у колективі гравців, а не індивідуально. Інколи виникають ситуації, які потрібно обговорити один на один, але більшість дискусій в команді публічні.
Якщо говорити про журналістів, то я вважаю, що спілкуватися з представниками ЗМІ необхідно. Є речі, які ви можете побачити на власні очі, а є речі, про які зможе розповісти лише тренер. Футбол складається з багатьох пазлів: уболівальники, журналісти, гравці, тренери. Якщо забрати якусь із цих частин, то футбол буде нецікавим. Ми в одній кухні, робимо одну справу соціального характеру і доповнюємо один одного.
— Ви готові пробачити талановитому футболісту поганий вчинок у колективі?
— Так. Я всім у команді кажу, що мені сказати можна дуже багато. Звичайно, є якась межа, певні речі можна сказати не в присутності команді. Все ж таки, субординація має відчуватися. Але мені один на один можна сказати все. Навіть більше того — я хотів би, щоб футболіст говорив, що він думає про мене, про команду, і це мені було б дуже цікаво. Кожна розмова з гравцем дає мені можливість відчувати ситуацію. Насправді ж, мало є футболістів, які могли б настільки замаскуватись або бути настільки хитрими, щоб я не розумів реалій.
— Що ви не зможете пробачити футболісту?
— Багато речей не допустив би. Але найбільше мені не подобається, коли людина поводиться, ніби вона не доповнює колектив, а відсторонюється від нього. Якесь «піжонство». Безвідповідальність. Я розумію, що сильний колектив повинні будувати різні люди, але свою особистість та екстравагантність у поведінці вони повинні пристосувати до колективу і направити в позитивне русло.
— Головних два правила у колективі Романа Григорчука?
— Порядок і відповідальність.
— У цьому сезоні часто можна почути, що «Чорноморцю» щастить. Це щастя потрібно заслужити?
— Можна проаналізувати сотні матчів Ліги чемпіонів і чемпіонату світу. У кожній виграшній грі є доля везіння. Рідко коли перемагає команда без Фортуни на її боці. Часто можна почути: «Щастить сильнішому». У цих словах щось є. Хоча можна додати: «Щастить тому, хто заслуговує на це щастя». Для цього потрібно багато працювати, робити свою роботу чесно і з совістю, ставитися до футболу щиро, жити ним, тоді така людина на це щастя заслуговує. Якщо команда не робить усього того, що я тільки що перелічив, то їй ніколи не пощастить. Можливо, одного разу щось вдасться, але не більше того.
— Ви пограли у чотирьох іноземних країнах: Латвії, Росії, Австрії та Польщі. Розкажіть, що дала Вам у житті кожна з них. Розпочнемо з Польщі.
— Запам'яталось, як тебе оцінює колектив. Там я чітко відчув, що таке «легіонер». Як я повинен грати, ким я повинен в команді бути, щоб мене цінували і зі мною рахувалися.
— Австрія…
— Там я відразу зрозумів, що значить знання мови. В «Чорноморці" поки що немає вчителів іноземних мов, це наш пробіл, але є перекладач, який знає кілька мов і допомагає іноземцям. У нас зараз самі легіонери намагаються швидко вивчити мову, більшість із них уже непогано розмовляє російською. Фонтанело, де Матос уже все розуміють і можуть говорити.
— Росія…
— Труднощі, масштаби. Перельоти по дев’ять годин. Кожна гра була «рубкою». У «Сатурні" тоді підібрався дуже класний колектив, всі бились один за одного.
— Латвія…
— У Латвії я навчився багатьом речам. Там життя змусило викручуватись із різних ситуацій. Коли я почав тренувати «Динабург», матеріальне забезпечення команди було на наднизькому рівні. Футболісти були лише місцеві, сама країна — не футбольна. У команду брали футболістів, яких потрібно було спочатку навчити по м’ячу бити, а потім грати у футбол. Спершу я не міг зрозуміти, як вони цього не знають, а потім почав думати, як їх цьому навчити. Наприклад, люди не вміли бити внутрішньою частиною стопи. Довелося застосовувати приклади з хокею.
— Якщо б ви мали п’ять мільйонів доларів на трансфери, витратили б на одного супергравця чи на кількох середнього рівня?
— На кількох. Один футболіст не зможе щось зробити, а за п’ять мільйонів можна купити практично цілу команду, яка буде показувати непоганий рівень.
— Як ви знаходите і відбираєте потрібних гравців?
— Головне, щоб вони відповідали певним характеристикам. У своїх клубах вони повинні грати в стилі «Чорноморця». Звичайно, мають бути швидкими. Сьогодні гравець без швидкості взагалі не має шансів грати в футбол.
— Останнє рішення в селекційних питаннях залишається за вами?
— У нас є тренери-селекціонери і одна людина, до якої вся ця інформація надходить. Це Анатолій Коротя. У нього є різноманітні комп’ютерні програми, він робить багато нарізок, веде цілу групу футболістів. Потім я розглядаю цю інформацію, і вибираю тих, хто мені найбільш цікавий. Після цього справою займається генеральний директор, він веде трансферні та контрактні перемовини.
— Тобто, ви озвучуєте лише позицію, яку потрібно підсилити?
— Так. І характеристики, які повинен мати гравець.
— Яку найбільшу суму ви заплатили за футболіста?
— Це великий секрет. Більшість гравців приходили до нас безкоштовно. За декого ми платили, але я не маю права говорити про суми.
— Більше мільйона доларів за когось платили?
— Ні. Це занадто велика для нас сума. Більш конкретно про трансфери вам зможе розповісти генеральний директор або президент.
— Де ви знайшли Бурдужана?
— Наш селекційний відділ дав мені цілу купу дисків, десь близько тридцяти. На них були нарізки та повні матчі різних гравців. На одному з них був Бурдужан. Він одразу нам сподобався, ми деякий час його «вели». Потім він погодився приїхати на тижневий перегляд, після чого було вирішено підписати з ним контракт.
— Чому ви перейшли на південноамериканський селекційний вектор?
— Я не сказав би, що у нас так багато південноамериканців. Вистачає і європейців. Для мене головне не національність гравця, а індивідуальні показники. І ще одна важлива річ, якою я завжди керуюсь — у якому чемпіонаті та в якій команді він грає. Чемпіонат повинен бути «граючим», високого рівня. А якщо говорити вже про команду, то її стиль повинен нагадувати гру «Чорноморця».
— У «Чорноморці" є «стеля» заробітної платні?
— Звичайно. Гравці основного складу повинні заробляти приблизно однаково. Я хотів би, щоб це питання було більш упорядковане, але це важко реалізувати на практиці.
— Як ви ставитеся до ліміту на легіонерів в УПЛ?
— Він абсолютно нам нічого не дає. Сильні футболісти і так гратимуть. Але я за те, щоб в командах грали місцеві вихованці. Це дуже правильний крок.
— У команді ви диктатор чи демократ?
— Хотів би більше бути диктатором, але не виходить. Любов до футболістів переважає. Хоча інколи дуже хочеться вчинити по-жорсткому, оштрафувати, але потім все рівно заспокоююсь і намагаюсь м’яко вирішити ситуацію. Але в нас є такий термін, як «виховання» колективом. Там розбираються без моєї участі. І мені це подобається. Якщо колектив бачить, що є фігура, яка неправильно себе веде чи порушує норми поведінки, то її потрібно поставити на місце.
— Але у будь-якому колективі повинен бути лідер. Він є в «Чорноморці"?
— Я не хотів би мати в команді одного лідера. Я хочу мати групу таких людей, а всі інші щоб тягнулись до них і ставали в майбутньому також лідерами. Мені потрібні не ті, кого потрібно вести, а ті, хто веде. Сильним людям не потрібна допомога зі сторони, не потрібен психолог, вони самі собі психологи.
— У «Чорноморця» є група лідерів?
— Так. Але вони знають міру. Давайте уточнимо, хто такий «лідер». Лідер — це не просто людина, яка може щось сказати в роздягальні чи за межами стадіону. Лідер — це людина, яка, в першу чергу, буде за собою вести на футбольному полі. Щоб щось сказати іншому, ти повинен бути ідеальним на полі. Якщо ти на полі сам спіткнувся, промахнувся, впав, віддав десять неточних передач, то що ти можеш потім казати іншим? Людина подивиться на тебе і подумає, що перед ним неадекватний тип. Сам «поре» раз за разом, а мені підказує.
— Як у вашій команді обирають капітана?
— Зараз люди голосують і самі вибирають. Сьогодні у нас капітан — Безотосний, та три віце-капітани: Фонтанело, де Матос і Діденко.
— У 2011 році Політило розірвав з «Чорноморцем» контракт, але через п’ять днів повернувся. Що трапилось?
— Були такі моменти. Десь агенти його збивали з правильної дороги. Хотіли його перетягти до іншої команди, але тоді вони вирішували не питання Політило, а скоріше, свої питання. Я тоді йому говорив, що не потрібно шукати від добра добра. Потрібно бути на тому місці, де в тебе вірять, де ти зможеш грати і тоді ти станеш футболістом. Зараз з ним все відбувається за нашим планом.
— Він претендент в національну збірну?
— Він прогресує. Претендент — це добре, але футболіст повинен бути не претендентом, а бути конкретним, «залізним» гравцем національної команди.
— Ви поставили Політило зі зростом 165 сантиметрів на позицію опорного півзахисника. Багатьох таке рішення здивувало.
— Це чиїсь стереотипи. Опорний півзахисник не повинен бути високим, він має бути граючим футболістом. Звичайно, він повинен вміти дуже добре відбирати м’яч в обороні і рівноцінно сильно грати на атаку. Політило практично всьому цьому навчився, але якщо він ще над собою попрацює, то стане півзахисником добротного рівня.
— Безотосний готовий до виклику в збірну України?
— Не буду нікому нічого радити. В нашій збірній працюють авторитетні та досвідчені люди. Роль Безотосного в нашій команді дуже важлива. Я міг би лише рекомендувати кількох гравців із українськими паспортами. Сьогодні в «Чорноморці" всі воротарі хорошого рівня. І Безотосний, і Паст, і Мартищук. Вони прогресують. І в цьому велика заслуга тренера воротарів Андрія Глущенка. Хлопці розвиваються в технічних прийомах, в тактиці, психологічно.
— Надійна гра в захисті стала головним результатом успіхів «Чорноморця» в нинішньому сезоні?
— Головне — баланс гри в обороні і атаці. Але без організованої оборони важко чогось добитися. В ідеалі команда повинна грати тільки в позитивній атаці. Для цього потрібно дуже сильно грати в самій атаці, і вміти вчасно переключатися в оборону. Це короткий момент, коли треба пресингувати і знову атакувати. Це ідеальний футбол, але його дуже складно добитися. Якщо так команда не грає і поки не вміє, вона повинна вміти діяти в позиційній обороні. Грати в обороні лише завдяки активності, старанню, індивідуальним чи груповим діям недостатньо. Кожен гравець має розуміти, що саме треба робити конкретно йому, що він робитиме в пріоритетній групі, яка діє в певному моменті, і що повинен робити в цілому в команді під час всієї гри.
— Пара центральних захисників Бергер — Фонтанелло — одна з найкращих у нинішньому сезоні в УПЛ?
— Погоджуся. Саме в парі вони виглядають надійно. Але є до чого придертися. Вони дуже сильно запрогресували останнім часом, незважаючи на вік. Але це не означає, що вони вміють уже стільки, що цього достатньо для поставлених цілей.
— Ви говорили, що на цій позиції у вас найбільша кадрова проблема.
— Головне, щоб ті футболісти, які в нас є, прогресували і вчились. Однозначно, в команді повинно бути чотири центральних захисники. Дуже добре, коли один з них — універсал, який зможе зіграти і на фланзі, і в опорній зоні. У нас було декілька варіантів узимку для підсилення. Але за різних причин підписати гравця на цю позицію ми не зуміли. Тепер нам повинен допомогти Бог. Тому що грати з двома центральними захисниками дуже небезпечно. Таке рідко сходить з рук. Але сподіваємося, що зможемо «проскочити». Хоча надалі нам варто розуміти, що таких кроків і такої комплектації не може бути.
— Важче знайти гарного захисника чи нападника?
— Я переглядаю дуже багато матчів у різних чемпіонатах. Інколи дивишся — хороший гравець, у хорошому чемпіонаті, в хорошій команді - а нам не підходить. Я повинен бачити його в нашій команді, у нього повинні бути потрібні нам характеристики.
— Такі, як вміння розпочати атаку?
— Звичайно. Якщо захисник не вміє грати у футбол, не вміє атакувати, не розуміє, як потрібно розпочати атаку, то нам немає про що говорити. Тут не те що захисник, а воротар. Якщо він не розуміє, як розпочати атаку, то така команда ніколи не зможе грати в футбол. А центральні захисники мають бути просто граючими футболістами, при тому, що у відборі вони повинні вміти все.
www.footboom.com
