Роман Григорчук: «Жоден клуб при мені не купував гравця дорожче мільйона доларів» (часть 2)

Интервью Романа Григорчука журналисту телепрограммы «Профутбол».

— У «Чорноморці" в центрі захисту — два легіонери. Ви на цій позиції не бачите українців?

— По-перше, в Україні не так багато центральних захисників високого рівня. Вони є, але мало. В нашій ситуації ми стратегічно зробили так, що воротар у нас має бути українцем. Тому, другий і третій — також українці. Центральні захисники у нас легіонери, і на цій позиції ми можемо тримати ще одного легіонера. Далі нам треба ще трьох українців мати в стартовому складі. Ми вирішили, щоб не кидатись зі сторони в сторону, що крім воротарів у нас гратимуть українці в опорній зоні і на позиції одного з крайніх захисників. Тому в нас є можливість ставити в атаку легіонерів, хоча там є варіанти і серед українців.

— Як ви охарактеризували б стиль гри своєї команди?

— В ідеалі наш стиль — раціональний та ефективний. Красота, романтика, гарний комбінаційний футбол може дуже швидко набриднути, якщо він не дає результату. Тому частина прагматизму, надійності мають бути притаманні стилю. В спорті і футболі результат на першому місці. Коли він є, далі можна подумати про покращення самої гри.

— Коли «Чорноморець» зможе показувати і результативний, і красивий футбол?

— На це потрібен час. Можна володіти настільки потужними фінансовими можливостями, щоб за короткий проміжок часу зібрати дуже сильних гравців і тоді це відбудеться швидше. Але це дуже дорого. В нашій же ситуації це може трапитись в інший спосіб. Зараз у нас є група гравців, з якими ми працюємо. Вони тренуються, грають, удосконалюють себе і нашу гру. Ми розуміємо, що майже всі гравці прогресують, але хтось уже не може. Таких потрібно відсіювати і на їх місце брати сильних виконавців. Таким чином, крок за кроком, команда стає сильнішою. Не можна відразу сказати, що ми досягли своєї планки, що гравці добилися свого максимуму. Наприклад, я впевнений, що ми і так запрогресували, але в нас є куди ще рости. У цьому складі ми можемо бути ще трохи ліпшими. Коли ми зрозуміємо, що команда вже на максимумі, тоді потрібно робити висновки, дивитись, на якому ми місці, за що можемо боротися.

— Стиль гри якої команди вам імпонує найбільше?

— Ідеальний стиль для мене, який я хотів би привити своїй команді, — це сполучення кількох клубів. Якщо говорити про системну роботу тренера, менеджерів та керівництва, то це «Манчестер Юнайтед». Там ідеальна система, яка працює з року в рік. Цей клуб не лише витрачає, але й заробляє величезні гроші, в Манчестері дуже розвинений футбольний бізнес. До того ж, у них є постійний результат. Звичайно, і до них потрібно ще добавити переваги інших клубів. Наприклад, «Барселони». В сьогоднішньому стані багато що можна взяти з «Баварії" - порядок, прагматизм, простота.

— І гроші ПСЖ та «Манчестер Сіті"?

— Так. Тоді це буде і стиль, і красота, і результат, і бізнес. Всі отримуватимуть задоволення.

— Ви вірили перед початком сезону, що «Чорноморець» входитиме до зони Ліги Європи?

— Звичайно. Я вірив. Я вже багато грав у єврокубках, тому розумів, що саме там повноцінне футбольне життя. Туди треба прагнути. Мені не здавалося це чимось неймовірним. На сьогоднішній день ця мета не так вже й далеко від нас, але ще багато чого потрібно зробити.

— Психологічно стало легше чи важче налаштовувати гравців?

— Зараз створене таке середовище, така атмосфера, що абсолютно всі вірять у цю можливість. Кожна виграшна гра, кожний пункт у турнірній таблиці ще більше підсилює цю віру, що дуже сильно мотивує, адже з’являється певний кураж.

— Для «Чорноморця» грати у єврокубках потрібно більше для іміджу чи для фінансового зросту?

— Обидва пункти дуже важливі. Імідж само собою. Коли він є, то все стає дорожчим. Футболіст, який грає просто в чемпіонаті України, і той самий гравець, який грає у групі Ліги Європи, буде значно дорожчим. Друге питання — піднімається рейтинг самого клубу і набагато легше людей запрошувати в Україну під єврокубки. Третій момент — клуб також заробляє на матчах Ліги Європи. Нехай ці кошти і не величезні, але все ж таки, будемо відверті, гроші є гроші.

— Ви говорили з президентом, чи буде збільшений бюджет клубу, якщо «Чорноморець» потрапить до Ліги Європи?

— Це вирішуватиме президент. Він як господар буде вирішувати, як ми будемо рухатись далі. Звичайно, він може мене запитати поради, але я не буду йому нав’язувати свої бажання та погляди.

— Із сьогоднішнім «Чорноморцем» не буде соромно грати в Лізі Європи?

— Спершу треба туди потрапити. Аби мати більше шансів туди пробитись, нам потрібно було краще підсилитись під час зимового трансферного вікна. Не вийшло це зробити. Зараз ми граємо у тому складі, що маємо, і надіємось, що вирішимо завдання. Далі я знову скажу, що саме нам треба, аби вийти до групи Ліги Європи, а потім і вийти з неї. А робити ці кроки чи ні, вирішує лише наш бос. По сходинках треба йти крок за кроком. Якщо перестрибувати, можемо впасти, тому потрібно рухатися поступово.

— Публіка в Одесі вимоглива?

— Звичайно. На стадіоні збирається дуже багато людей. Атмосфера відмінна. Така, що ми мусимо лише перемагати. Це не тільки моя думка чи мої відчуття. Всі футболісти відчувають те саме, вони весь час грають в Одесі в піднесеному настрої. Наші фанати дуже допомагають команді, адже ми граємо для них. Вболівальники — суттєва частина «Чорноморця». Перед кожним матчем, коли ми їдемо на стадіон, нас зустрічають із прапорами, факелами, проводять нас до стадіону. Це так сильно, що футболісти потім повинні носитись, як ракета.

— Багато молодих одеських гравців не можуть розкритись у великому футболі. В Одесі дуже багато спокус?

— У нас є така проблема. Але вона стосується не лише Одеси. Це залежить від людини. Ми спостерігаємо зараз неправильне виховання молодих футболістів. Я не говорю зараз про людське виховання, лише про футбольне. Багато талановитих гравців не розуміють, чим для них є футбол. Може грати у футбол, а може і не грати. У них немає такого відношення: «футбол це моє життя, і я зроблю все, аби стати хорошим гравцем».

— Надлом відбувається через велику зарплатню у молодому віці?

— У них не такі вже й великі зарплатні. Розумну людину гроші не псують, а дають ще більше впевненості і свободи, гарантій, відповідно, базу, щоб ще краще і більше працювати.

— Що трапилось із Силантьєвим, Балашовим та Тащі?

— Це талановиті хлопці. Бог наділив їх таким талантом, що вони могли б грати на рівні УПЛ. Але їм заважає виховання і погляди. Вони не розуміють, що саме треба зробити, аби грати в футбол. Вони думають, що для гри на високому рівні таланту достатньо. Але це не так. З Силантьєвим ми розірвали контракт і я перестав цікавитися його справами, хоча і бажаю йому лише добра. Він ще не втрачений для футболу. Можливо, пройде трохи часу і він зможе вернутись і заграти. Тащі належить московському «Динамо», у нас він грає в оренді, і на сьогоднішній момент нічим нам не може допомогти на футбольному полі. Бажаю Борису, щоб він зумів себе пересилити і залишитись у великому футболі. Це під питанням. На Балашова ми продовжуємо надіятися, слідкуємо за ним. Зараз він переведений до дублюючого складу для переосмислення футболу взагалі і його відношення до професії. Поки що я покращення не бачу. Але надіюсь, що в найближчих іграх він доведе, що змінився, і спробує ще раз реалізувати свій талант. Найгірше в їхній ситуації те, що вони не шукають проблему в собі, а звинувачують у всьому інших. Тренера, легіонерів, ще когось. Такі думки абсолютно неправильні. А якби в нас не грали Бобко, Політило і Зубейко, то цих розмов було б значно більше.

— Бобко, Зубейко і Політило — приклад для інших молодих гравців?

— Вони приклад професіоналізму. Був час, коли всі надіялись, що, скоріше, Балашов, Тащі та Силантьєв заграють швидше, ніж Бобко, Зубейко та Політило. Вийшло по-іншому. Це підтвердження для всіх інших футболістів, що одного таланту замало, ним треба зуміти скористатися, його потрібно розвивати. Для цього необхідно правильно організувати своє життя, правильно відноситись до футболу і дуже багато працювати.

— Ви хотіли б, щоб у «Чорноморці" грало більше вихованців академії?

— Дуже хотів би. Це є один із головних напрямків діяльності клубу. Збільшення вихованців команди в складі автоматично збільшує кількість глядачів на трибуні стадіону. Але це не може відбуватися штучно. Якщо такий гравець не відповідає умовам, ми не будемо його тягти за вуха. У нас є талановиті хлопці в академії, їх небагато, можна перерахувати на пальцях однієї руки, але ми зробимо все, щоб вони росли і розвивалися, адже для своїх молодих гравців ми робимо все від нас залежне. Якщо хлопчик у своєму середовищі, в рідному місті, не грає, не уявляю, як він зможе реалізувати себе в другому місті.

— Як ви тримаєте себе в такій прекрасній фізичній формі?

— Помаленьку старіємо, але у мене маленький син, тільки шостий рік пішов, тому я мушу бути молодим і тримати себе в «божевільній» формі. Крім того, моя дружина — віце-чемпіонка Європи по фітнесу і дуже гарно виглядає. Тому я повинен відповідати їй, щоб не соромно було в люди вийти.

— Ви не любите сидячого способу життя?

— Без руху неможливо жити. Людина себе погано почуває, погіршується настрій. Так що треба десь пробігтися, пропотіти, десь у тренажерному залі підкачатись, трохи підтягнутись, пограти в якісь ігри. Це додає життєвих сил.

— Звідки ви черпаєте енергію, щоб продовжувати розвиватися й мати стимул для розвитку?

— Я весь час намагаюся вчитись жити правильно. Багато думаю над цим. Хочу жити так, щоб нікому не зробити нічого поганого, щоб робити тільки добро. Систематично допомагаю хворим діткам, намагаюсь з усіма мати гарні стосунки. Звичайно, хтось може подумати про мене щось погане, але совість моя повинна бути чиста, я маю знати, що нічого не зробив певній людині поганого. Я намагаюся позбавитись поганих і грішних думок та намірів.

— Звідси виходить, що ви — релігійна людина.

— Звичайно. Я вірю в Бога, і в те, що людина на цьому світі повинна жити чесно. Не обманювати, не підставляти, не принижувати інших. Так само треба жити в футболі. Кожен день, кожну годину, хвилину і секунду намагаюся думати про футбол, повністю віддаючись грі, працювати чесно. У мене не буває так: «А, тут я можу не допрацювати, тут і так пройде, а тут можна дати слабинку». Ні! Треба всього себе віддати улюбленій справі, і тоді, рано чи пізно, ти доб'єшся результату. Цьому треба вчитися, що я до нині роблю. Хочу сам собі сказати в один день: «Я живу ідеально»

— Ви цьому вчитеся завдяки книгам, вчителям чи якомусь іншому джерелу?

— Я сам розумію, по яким основним канонам потрібно жити. Щоб копнути глибше, мені власноруч потрібно сформувати для себе правила поведінки. Зробити так, щоб ніхто навіть поганого про тебе подумати не міг, не те що сказати.

— Як це зробити футбольному тренеру? Наприклад, є гравці, які не потрапляють до основного складу.

— Ось це і є питання! Я розумію, що хтось про мене все ж таки буде думати не добре. Але я сам розумію, що зробив правильно, чесно, вибрав сильніших на даний момент, і совість моя чиста.

— Ерудованість грає велику роль, коли ви вибираєте футболіста?

— Сьогодні важко знайти гравця, який дуже класно грає в футбол, але в якого слабкий загальний інтелект. Із розвитком ментальних даних розвивається і розуміння футболу.

— Але Ліонель Мессі весь свій вільний час проводить за грою в футбольні симулятори. Звідки там серйозний інтелект?

— Я чув про це. Це дивно. І таких гравців немало. Я не розумію, як таке може бути. Можливо, таким чином він відпочиває? Але це неправильно. Мессі схожий на якогось футбольного робота.

— Мессі чи Роналду?

— Все ж таки Мессі. По вкладу в футбол і по тому, що один футболіст може зробити в команді і взагалі у футболі, ніхто навіть близько до нього не наблизиться.

— Як ви розслабляєтеся після футбольних матчів?

— Тут ще багато чому потрібно навчитися. Зараз мені спокійніше стало жити, оскільки я став легше справлятись із натиском зі сторони. В Латвії, коли в мене не було досвіду, ми боролися за чемпіонство, з усіх сторін був тиск. Ми з дружиною пережили не одну безсонну ніч, то було кошмарне життя. А зараз я навчився із цим справлятися. Я знаю, від чого себе відгородити, я ніколи довго не радію успіхам, в той момент намагаюся не читати хвалебних матеріалів.

— Ви читаєте переважно футбольну літературу?

— Так. На іншу просто не вистачає часу. Знаєте, коли в мене є час попрацювати і подумати? Коли я просто лягаю у ліжко або сідаю у крісло, беру блокнот і ручку, і записую туди свої думки — в такий момент я учусь. Інколи в мене з’являються дуже цікаві і незвичні міркування та ідеї. Поки що я не готовий ними поділитися із широким загалом, потрібно їх перевірити особисто.

— Де ви любите відпочивати?

— Звичайно, вдома.

— А де ваш дім?

— Погано, що у сенсі житла в мене дома немає. Точніше, в мене є квартира і будинок недобудований на Батьківщині, але мій дім там, де я живу. Сьогодні він в Одесі, де мешкає моя родина.

— Ви рідко їздите закордон?

— Я не хочу нікуди їздити. Я хочу побути вдома з сім'єю.

— Але перевагу надаєте мегаполісам чи маленьким містечкам?

— Спокійним містам. Я не люблю шуму. Хоча я жив і в Москві, а там масштаби просто страшенні. Для мене ідеальне місто — це щось подібне на Вентспілс. Але за умови якщо там є робота. Сьогодні ж такі реалії, що в маленькому місті не може бути великої футбольної команди.

— Леонід Клімов — не публічна особа. Які у вас із ним стосунки і яка він людина?

— Люди пізнаються в складних ситуаціях. В той період, коли в «Чорноморці" справи йшли не кращим чином, саме Климов був першим хто підтримав мене і команду. Він підкреслював свою довіру до нас і висловлював впевненість, що ми разом досягнемо поставлених цілей. Леонід Михайлович дуже позитивна і порядна людина, він розумний і урівноважений чоловік. Спілкування з ним приносить мені задоволення і вчить мене багатьом мудрим речам.

— Ви ходите на тусовки?

— Я не бачу в цьому сенсу. Не можу зрозуміти молодь, яка весь час проводить у клубах. Я в останній раз був на дискотеці в Латвії. Мене запросив президент «Дінабурга» на якесь свято. І так співпало, що проходило все в клубі. Це була катастрофа! Я не міг зрозуміти, що тут людям подобається. Музика гримить так, що можна з розуму зійти. Світло блимає так, що нічого і нікого не видно. Тому я не розумію, що там подобається молодим людям.

— Але футболісти ходять…

— Ходять, але це неймовірне навантаження.

— А як же поліпшення координації?

— Ну це правильно. Це не завадить, а навпаки розвиває. Потанцювати інколи треба. Я розумію, що молоді люди мають зовсім іншу формацію, вони не розділяють моєї точки зору, але міра має бути.

Наша пятигодинна прогулянка Одесою завершилась якось неочікувано. Роману Йосиповичу потрібно було їхати з родиною до додому, оскільки молодший Григорчук, якого назвали Тимерланом, уже мав лягати спати. Було шкода відпускати свого співрозмовника, успішного тренера та людину, з яким можна говорити на різноманітні теми, навіть про прибульців. Найприємніше усвідомлювати, що від нього ніколи не почуєш слів: «Це нецікаво, про це не говоритиму і це вас не стосується». Відтак, до Києва ми поверталися в прекрасному гуморі.

www.footboom.com