Роман ГРИГОРЧУК: «За талантом пойду пешком в Африку» (часть 2)

Наставник одесского «Черноморца» рассказал Sport.ua о феномене своей команды

— Після приходу Мбокані Ідейє перестав грати, або робить це не найкраще. Значить, конкуренція не завжди йде на користь? Інколи футболісту потрібно відчувати себе № 1 і незамінним?

— Я впевнений, що в команді повинні бути два рівноцінних футболіста на одну позицію. Є питання ротації. Якщо гравець ставить свої інтереси вище командних — це не професіонал. Я навіть не можу уявити, щоб гравець почав регресувати від конкуренції.

— Ви можете пробачити талановитому футболісту, якщо він лінивий?

— Можу. За талановитим футболістом я готовий йти пішки навіть до Африки і повернутись назад із ним, взявшись за руку. Я готовий терпіти різні речі. Талановиті люди на багато речей дивляться по-своєму. Чим талановитіша людина, тим менше в ній шаблонності, тим більше в ній цікавих речей. Свій погляд на життя, на різні моменти, від такої людини ти сам можеш чомусь навчитись. Але вони можуть бути противними і капризними. Утім, з часом наступає зближення, примирення. Потрібно терпіти. Не терплю я лише одного — якщо людина ставить себе вище інших. У такому випадку не буде ніякої користі і з такими людьми я не працюю.

— Ви досить позитивна людина в житті, але часто від гравців «Чорноморця» можна почути, що Роман Григорчук — жорсткий тренер. Як вам вдається одягати відразу дві маски?

— По-перше, хто вам сказав, що я жорсткий? Мабуть, це був жарт. Якщо говорити про мою вимогливість до футболістів, то називайте це жорсткістю. Наводжу вам приклад. Всій команді, кожному індивідуально, групам, я розповідаю, як ми повинні працювати, в якому режимі рухатись. Розповідаю про тактику, елементи гри. Ми все це обговорюємо разом, і в кінці я запитую: «Хто зі мною не погоджується»? Якщо всі погодились, то як тоді людина може це не робити? От після цього з’являється диктатура. Якщо хтось не виконує план, який ми склали всі разом, значить, ця людина повинна відповідати за свої вчинки. Досягти чогось у команді можливо лише рухаючись в одному напрямку. Не обов’язково дружити сім'ями, проводити разом багато часу, але коли збирається команда — ми одна родина.

— Треба бути досить сміливим, щоб не погодитись із головним тренером і запропонованим планом.

— Чому? Я із радістю готовий вислухати будь-які заперечення, інші думки з цієї теми. В моїх попередніх командах частіше запитували і дискутували. Можливо, з «Чорноморцем» ми вже вийшли на такий рівень і говоримо на такі теми, що взагалі важко сперечатись. Я ж не хочу, щоб мене боялись. Я готовий до дискусії

— Були ситуації, коли гравець переконував вас зробити по-іншому?

— Були ситуації, коли я доводив свою думку. Щоб щось запропонувати, я думаю тисячу разів. Я завжди аргументую свою точку зору. Я завжди відкритий до спілкування з гравцями. Мені можна зателефонувати і о 4−5 годині ночі.

— Ви потім такого телефоніста прибиваєте одразу чи даєте час помучитись?

— Не прибиваю, а навпаки, буду задоволеним, якщо футболіста цікавить футбол о такій годині. Головне, щоб вони мене не «травили». А то зроблять чергування, і будуть телефонувати кожен через п’ять хвилин.

— Юрген Клопп у «Майнц» повіз команду на острів, де всі повинні були кілька днів шукати їжу і думати, як вижити. Це зблизило команду. Як ви відноситесь до подібних речей?

— Чув про цю ситуацію. Але таке практикують здебільшого західноєвропейські люди. Наприклад, у нас в Латвії працював англійський тренер, який інколи робив команді воєнний карантин. Усі одягали форму, він домовлявся з воєнною частиною і команда жила як в армії.

— Ви не думали поїхати на лиман в Бєлгород-Дністровський і спробувати переплисти його всією командою? Труднощі ж закаляють.

— У нас багато занять в басейні. Як з’ясувалось, є футболісти, які взагалі не вміють плавати. Тому лиман і море відпадає, тому що люди можуть втопитись. Щоб більше загартувати колектив, можна, звичайно, створити штучно якісь ситуації, але сьогодні я не бачу в цьому необхідності. Наш колектив поступово відшліфовується, є багато гравців, які змінились, на мій погляд, у кращий бік.

— Ви, випадково, не стрижетесь коротко лише для того, щоб мати більше часу на підготовку до матчу?

— Довге волосся в мене було ще за часів моєї кар'єри футболіста. Тоді було модно і я на світ дивився по-іншому. Сьогодні моя зачіска пов’язана з практичністю. Свого часу в мені воювали мода та зручність. Зручність перемогла.

— Одного разу у «Вентспілсі" ви пофарбували волосся. Що то була за акція?

— Вентспілс жив тоді мрією стати чемпіоном. Команда була весела, часто жартувала і одного разу гравці запитали: «Що зробите, якщо ми станемо чемпіонами? Пофарбуєте волосся?». Без проблем. Але була від них умова — не просто посидіти вдома у такому вигляді, а прийти пофарбованим на святковий банкет. Ми стали чемпіонами і довелось виконувати обіцянку.

— Дружина з будинку не вигнала?

— Так вона ж мене і фарбувала.

— Якщо стане чемпіоном із «Чорноморцем», що зробите?

— Такого спору з командою ще не було. Я обіцяв вам прийти на інтерв'ю в кепці Антонова, якщо ми вийдемо з групи Ліги Європи. Свого слова не забираю.

— Після перемоги над «Динамо» не лише говорили про можливу відставку Олега Блохіна, але й про те, що «Чорноморець» зробив ще один крок до грандів. У вас була після матчу хоча б п’ятихвилинна ейфорія?

— Перемога над «Динамо» — це, звичайно, добре. То була особлива перемога. Ми грали після єврокубкового матчу і то був екзамен. Для ейфорії я тоді не бачив причин. Щоб нас порівнювати з грандами, потрібно подивитись в турнірну таблицю в кінці травня.

— За останній рік, коли ви досягли із «Чорноморцем» високих результатів, ваші стосунки з Леонідом Климовим змінилися?

— Якщо так, то тільки в кращу сторону. На багато речей ми дивимось однаково. За три роки, які ми працюємо разом, я можу говорити про нього тільки хороші слова. Це позитивна людина, яка дивиться на світ із оптимізмом і в якої можна багато чому навчитись. Леонід Михайлович має серйозні амбіції. Він сам хоче підійматись лише на вищий рівень і змушує це робити людей, які працюють разом з ним.

— Ви швидко стали одним із топових українських тренерів. За останній час у вас було багато пропозицій від інших клубів?

— Пропозиції були. Але пропозицією, мабуть, варто називати ситуацію, коли президент певного клубу телефонує і каже: «У мене на столі лежить контракт із такими-то умовами. Приїжджай, будемо підписувати». Або щось подібне до такої ситуації. А мені телефонувало багато людей із питанням: «Що ви плануєте робити в майбутньому»? Такого багато. Що це? Підготовка? Промацування ситуації? Я навіть не знаю, як до цього відноситись. Хоча до таких дзвінків я ніколи серйозно не відносився.

Коли я був у Латвії, президент «Вентспілса» приїхав у Даугавспілс. Він повідомив про це президента «Дінабурга». Я навіть спершу про це і не знав. Потім ми зустрілись, провели багато часу разом, він одразу готовий був підписувати контракт, хотів, щоб я зібрав речі і з ним їхав до Вентспілса. Ось це, я розумію, підхід. А питання: «Як ви на це дивитесь, які плани»? Це не цікаво і не серйозно для мене.

— Чи обговорювали ви із керівництвом «Чорноморця», що в разі пропозиції від значно сильнішого клубу вас зможуть відпустити?

— Подібні ситуації ми обговорювали. Якщо тренер не дає результат, то логічно, що він повинен сам йти з клубу, або його звільняють. А якщо тренер показує хороший результат і його запрошують до клубу вищого рівня, то керівництво повинно йти йому назустріч. Тому що кожна людина завжди повинна прагнути до вищого рівня. Ситуація така — якщо буде серйозна пропозиція, я зможу піти. А в команду слабшого рівня, чи приблизно таку ж за класом, я й сам не хочу. Мені комфортно в Одесі.

www.sport.ua